Миргород — місто обласного значення в Полтавській області, адміністративний центр Миргородського району. Історичне населене місце.
Географічне розташування.
Місто Миргород знаходиться на березі річки Хорол в місці впадіння в неї річки Лихобабівка, вище за течією на відстані 1 км розташоване село Білики, нижче за течією на відстані 0,5 км розташоване село Гаркушинці. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера.
Походження назви
За «народною етимологією» це було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами — звідси, буцімто, і назва «Миргород».
Історія міста
Миргород — одне з найдавніших поселень Лівобережної України. Історики припускають, що його було засновано у XII—XIII століттях як сторожовий пункт східної околиці Київської Русі. Перші згадки про Миргород трапляються у XVI ст. Зокрема 1576 року за рішенням польського короля Стефана Баторія Миргород став центром реєстрового козацького полку. Протягом XVII століття місто кілька разів змінювало своїх володарів — польських магнатів.
Локальні перевезення
Територією міста пасажирів перевозять 10 автобусів марки «Газель», 3 — «ПАЗ», 5 — «Богдан», 10 автобусів типу «Рута», 4 — «Дельфін» та 3 автобуси марки «Еталон» товариства з обмеженою відповідальністю «Мир-Авто». У місті також діють 13 приватних підприємств, що займаються перевезенням пасажирів у таксі.
Миргородкурорт
1914 року головою Миргородської міської управи було обрано відомого лікаря Івана Зубковського. На той час місто нараховувало лише 8 тисяч мешканців і не мало водогону, а через посуху в колодязях стала пропадати вода. Отож з ініціативи нового голови почали шукати вихід — бурити свердловину. 22 лютого 1914 року з неї пішла перша вода, забивши потужним фонтаном із глибини 673 метри. То була рідина брудна, несмачна та ще й з неприємним запахом (через вміст сірководню). А втім, через дефіцит доброї води люди набирали й таку. Малопридатну для пиття, її використовували для побутових потреб. Після купання багато хто хвалився, що почувається ліпше. Пішов розголос про цілющу силу миргородської води. Либонь, рекламі сприяли ярмарки, зокрема й Сорочинський, на які люд збирався звідусіль. З далеких хуторів та сіл їхали до знаменитої «Гоголівської» калюжі по воду. Через деякий час Іван Зубковський, помітивши, що рани ліпше гояться, коли їх промивати цією водою, а поливані нею рослини ростуть краще, тварини менше хворіють, хворі на радикуліт та золотуху швидше одужують після купелей, розіслав проби на дослідження. Аналізи робили в Києві, Санкт-Петербурзі, Харкові та Катеринославі. Висновків чекали довго, не раз нагадували та просили, згодом посилали проби повторно. Нарешті дістали відповідь: вода цілюща, не поступається соденській та знаменитій баден-баденській, а за деякими характеристиками навіть перевищує їх.
Міська дума ухвалила рішення просити грошей в уряду на будівництво курорту, готелю, водолікарні, плавального басейну сумою 600 тисяч карбованців. Підтримки з боку уряду не було, тому Іван Зубковський власним коштом облаштував при міській лазні «курорт» по-миргородському (на п'ять ванн для «зовнішнього користування»). Розробили «Тимчасові правила для хворих, що користуються лікувальними ваннами при Миргородському мінеральному джерелі» («Временные правила для больных, пользующихся лечебными ваннами при Миргородском минеральном источнике»). Процедури дозволяли приймати лише за рекомендацією лікаря. На одну ванну відводили 40 хвилин, що коштувало 75 копійок. На курс — від п'яти до десяти купелей. Одна ванна призначалася для бідних, які не могли оплатити лікування. Після повторного аналізу 1916 року миргородською водою почали лікувати хвороби шлунка та кишечника.
Після лютневої революції 1917 року Зубковський звернувся до Тимчасового уряду з проханням виділити гроші на розбудову оздоровниці, проте відповіді не дочекався.
1918 року нарешті відкрили приміщення водолікарні, котре згодом стало візитівкою й символом міста. Збудували його за проектом художника Опанаса Сластьона (він же розробив емблему курорту). Який вигляд мала оздоровниця, можна побачити на етикетках миргородської мінеральної води: одноповерхова споруда під червоною черепицею. Активно розвиватися курорт почав лише в другій половині 1920-х років. У миргородській водолікарні свого часу приймали ванни Нестор Махно, Іван Козловський, Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут. 1922 року Іван Зубковський уперше застосував ще й торфо-грязелікування. Проіснувала ця споруда майже шістдесят років.
1976 року старе приміщення водолікарні розібрали, бо з'явилася небезпека, що стіни не витримають дах (стіни було зроблено з очерету (підручного матеріалу): зв'язані у кулі стебла обмазували глиною). Час і волога зробили свою руйнівну справу: стіни вгиналися під вагою черепиці й могли будь-якої миті завалитися. Тому обережно зняли раритетну черепицю в сподіванні, що колись екзот відновлять, проте не відновили досі, хоча курорт розвивається.
Нині до комплексу «Миргород-курорт» входять санаторії «Березовий гай», «Полтава», «Хорол» та «Миргород».
Військова Частина Держспецзв'язку Миргорода
На території міста базується третій територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, який має забезпечувати зашифрованим зв'язком український уряд. Очолює частину полковник Держспецзв'язку Гатанюк Сергiй Анатолiйович.
Військову частину зв'язку сформували в лютому 1943 року в Росії (Ростовська область). Із 1958-го вона в Миргороді. У 1996–2002 роках військові організовували урядовий зв'язок у Білорусі, Україні, Росії. Із жовтня 1998 року працюють у складі департаменту СБУ. На території частини діє єдиний в Україні музей військ зв'язку