Джарилгач острів
Джарилга́ч — острів у Каркінітській затоці Чорного моря. Найбільший острів України та Чорного моря.
Походження назви
Назва «Джарилгач» вперше відома з карти Таврійської області О. М. Вілбрехта у складі атласа Російської імперії (1792 рік), і, пізніше, з «Подробной милитерной карте по границе России и Турции» (1800 рік) і на карті Новоросійської губернії (1800 рік). В «Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона» (1900 рік) острів мав назву «Джарилгач (Каркінітський)», бо Джарилгачів існувало декілька.
Назва острова має декілька трактувань, найбільш поширене з яких — «обпалені дерева», «обпалені ліси» або «горілий ліс». Інші версії були запропоновані етнологом Валерієм Бушаковим. Назва острова походить від кримськотатарського yarılğaç або carılğaç — «ластівка», що, скоріш за все, пов'язано з великою кількістю цих пташок на острові. Інша версія Бушакова також посилається на кримськотатарську: yaril в перекладі означає «розколюватись» або «тріскатись», agac — «дерево». Тобто Yarilagac — це «розтріскане дерево», а назва острова — Yarilagic — перекладається як «той, що здатен розколюватись». Останнім часом популярності серед місцевих жителів та туристів набуває скорочений топонім «Острів Джа».
Давня історія
Острів змальовували в своїх творах античні історики Пліній Старший, Птоломей, Геродот. У давнину, разом з косою Тендра складали одну косу, яку греки називали Ахіллів біг.
Вивчення та освоєння у XX столітті
Острів Джарилгач з давніх-давен приваблював вчених та природознавців. Тут гніздували степовий журавель, дрохва, хохітва, малий боривітер, рідкісні птахи водно-болотяного комплексу. Дослідників вражала висока щільність степової гадюки, ящірок, зайця-русака, лисиці звичайної, гніздові колонії птахів.
У 1923 р. острів було включено у склад заповідника «Асканія-Нова», у 1927 р. — до новоствореного Приморського заповідника загальною площею коло 32 тис. га. Тоді заповідною стала західна частина Джарилгацької затоки, обмежена зі сходу лінією, що проходить з півночі на південь на відстані 10 км від західного узбережжя затоки, і весь острів Джарилгач з смугою акваторії завширшки 1 м навколо нього.
1933 року зі складу Приморського заповідника було виокремлено Чорноморський заповідник, куди входив Джарилгач. Через 4 роки, у 1937 р., більшу частину острова виключили з заповідника та передали колгоспам Скадовського району під випас худоби, а заповідною залишилась лише територія площею 982 га[6]. У 1951 р. і ця ділянка втратила заповідний статус.
Статус західної частини Джарилгацької затоки юридично не змінювався, але після ліквідації заповідного режиму на острові охорону акваторії було важко здійснювати, з 1953 р. вона перестала входити у склад Чорноморського заповідника. Отже, після 1951 р. острів фактично не охоронявся.
При цьому процес деградації наземних екосистем розпочався у 1936—1937 рр., а антропогенна трансформація затоки — після початку функціонування у 60-х рр. Червонознаменської зрошувальної системи. Випас великої рогатої худоби та овець на Джарилгачі призвів до перетворення острова на пустелю вже у кінці 50-х рр.