Чернівецький музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської
Заснований у 1940 році на базі Харківського державного театру революції як «Чернівецький державний український драматичний театр». З 1954 року — «Чернівецький обласний український музично-драматичний театр імені Ольги Кобилянської». 22 липня 2008 року театр отримав статус «Академічного».
Приміщення театру в Чернівцях використовувалось лише для гастрольних вистав європейських колективів. Тільки після звільнення Північної Буковини від румунської окупації та утворення Чернівецької області у складі УРСР, у місті з'явилась місцева театральна трупа, близько третини якої складали місцеві актори, зокрема Сидір Терлецький. У грудні 1940 р. за рішенням Ради Народних Комісарів УРСР творчий колектив Харківського державного театру революції був перебазований на постійну роботу до Чернівців. Художнім керівником театру було призначено заслуженого артиста УРСР Івана Юхименка.
14 січня 1941 року чернівецькій публіці було презентовано прем'єру невмирущої «Лісової пісні» Лесі Українки. Свій перший сезон в Чернівцях театр закінчив 28 травня прем'єрою вистави «Украдене щастя» Івана Франка. Накресливши репертуарний план на майбутній сезон, колектив 1 червня 1941 року розпочав літні гастролі у місті Станіславові, які проходили з шаленим успіхом, але були перервані початком нацистсько-радянської війни.
Наприкінці червня колектив повернувся до Чернівців, звідки більша частина евакуювалась до Харкова, а велика група акторів і працівників театру (45 чоловік, серед яких Віктор Мізиненко) були мобілізовані до діючої армії. Восени 1941 року театр був евакуйований у Краснодарський край (Армавір), звідти в Кисловодськ, потім — Гудермес, Грозний, Дагестан, Оренбурзьку область, Татарську АРСР, Марійську АРСР. За цей період було показано глядачам 115 вистав, дано 20 шефських концертів у військових частинах, шпиталях, військкоматах.
З жовтня 1943 року художнім керівником і директором театру став один з провідних українських режисерів, учень і послідовник Миколи Садовського, Марії Заньковецької, Леся Курбаса — народний артист СРСР Василь Василько.
Перший сезон у визволених Чернівцях театр відкрив 4 листопада 1944 року виставою «Чому не гаснуть зорі» Олександра Копиленка (режисер В.Василько).
З ініціативи керівника колективу Василя Василька з 1945 року театр став іменуватися: «Чернівецький державний український музично-драматичний театр». При ньому було створено театральну студію, що відкрила шлях у велике мистецтво цілій плеяді митців — народному артисту СРСР Дмитру Гнатюку, народному артисту Молдавської РСР Борису Раїсову. Вихованцями студії були заслужені артисти України Омелян Савка, Дарій Ластівка, та інші артисти.
За роки мистецької діяльності на сцені театру було здійснено понад 500 постановок за творами вітчизняних та зарубіжних драматургів. Але найбільшим досягненням Чернівецького театру стала постановка «Землі» Ольги Кобилянської (режисер В.Василько). Вистава мала шалений успіх не лише на Буковині, а й в усіх куточках великої держави: Києві, Харкові, Львові, Москві, Ленінграді, Кишиневі, Одесі, Сімферополі, Донецьку тощо. Фактично цією виставою Василь Василько зініціював створення театрального літопису Буковини і започаткував на українській сцені театр О.Кобилянської, завдяки чому через кілька років (Указ ВР УРСР від 21 червня 1954 року) «Чернівецькому державному українському драматичному театрові» було присвоєно ім'я славетної буковинської письменниці.
Крім «Землі» О.Кобилянської, також було інсценізовано «У неділю рано зілля копала» та «Вовчицю». Також у репертуарі театру були: комедії Степана Васильченка «На перші гулі», Марка Кропивницького «Біда не кожному біда — іншому талан», «Українські вечорниці», історична драма «Лукіян Кобилиця» Я.Балковенка та Г.Мізюна; з світового репертуару — «Отелло» Вільяма Шекспіра; з тогочасного радянського («Весняний потік» З.Прокопенка, «Вода з отчої криниці» Василя Фольварочного) тощо. Справжнім виявом акторської та режисерської майстерності стали вистави за творами сучасних для 1960-х-1980-х років драматургів: Михайла Стельмаха, Нодара Думбадзе та інших, за які творчий колектив неодноразово отримував нагороди на чисельних фестивалях та конкурсах.