Дубно

Ду́бно — місто обласного значення в Україні, центр Дубенського району Рівненської області.

Місто розташоване на річці Іква, на залізничній лінії Здолбунів — Красне, за 45 км від Рівного. Через місто проходять автошляхи європейського значення E40 і E85.

Географія і клімат

Дубно розташоване у південно-західній частині Рівненської області на Волинсько-Подільській височині, на висоті 200 метрів над рівнем моря.

Історія

Дубно відоме з 1100 року. Перша згадка про нього зустрічається в Іпатіївському літописі:

"…В літо 6608 (1100) брати уклали мир між собою, Святополк, Володимир, Давид, Олег в Уветичах, місяця серпня в 10-й день. І прийшов до них Давид Ігорович і сказав їм: «Нащо ви мене прикликали? От я. У кого на мене образа?» І відповів йому Володимир: «Ти сам прислав до нас: „Хочу, браття, прийти до вас і поскаржитись за свої образи“. Так от ти прийшов і сидиш із своїми братами на одному килимі — тож чому не скаржишся, до кого із нас твоя образа?». І не відповів Давид нічого. І стали всі браття на коней; і став Святополк зі свою дружиною, а Давид і Олег зі свою нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів осторонь, і не підпустили його до себе, але окремо радились про Давида. І, порадившись, послали до Давида мужів своїх: Святополк — Путяту, Володимир — Орогостя і Ратибора, Давид і Олег — Торчина. Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: «От що говорять тобі браття: „Не хочемо тобі дати столу Володимирського, тому що ввігнав ніж у нас, чого не було ще в Руській землі. Але ми ж тебе хапати не будемо і якогось іншого зла не зробимо, але от що тобі даємо: іди і сідай у Божеському, в Острозі, а Дубен і Чорторийськ дає тобі Святополк…“»

Дубно згадується у літописі під 1149 році з перебуванням на Волині Юрія Долгорукого.

Литовська доба XIV—XVI ст.

Під час князівських міжусобиць і боротьби за великокняжий престол місто переходило з рук в руки. І так продовжувалось аж до самого навали татар на Волинь. У 1240 році Дубно зруйнували монголо-татари. Після смерті Данила Галицького Луцьким уділом, до складу якого входило Дубно, володів Мстислав Данилович. У 1340 році Волинь, у тому числі й Дубно, ввійшла до складу Литви.

На основі жалуваної грамоти Ягайла від 4 листопада 1386 року Федір Острозький отримує місто Острог з округом Острозьким, до складу якого входило Дубно.

Князь Костянтин Іванович Острозький побачив перспективу Дубна як міста і в 1492 році звів кам'яний замок вище за рельєфом. Укріплене замком місто забезпечувало військовий захист краю, а власнику — доходи від торгівлі. Вибір місця для нового замку виявився вдалим, бо вже тоді він був неприступним.

3 червня 1498 року власник міста Костянтин Острозький отримує від Литовського князя Олександра грамоту про надання Дубну статусу міста, а у 1507 році король польський Сигізмунд І дарує Дубну магдебурзьке право. На основі якого: «Село Дубном зване зробити містом… …обсадити людьми і торги мати кожну п'ятницю, а ярмарок — кожного року на Спаса».

Середньовічне Дубно було одним з найбільших культурних центрів Волині.

При дубінських монастирях жили й працювали видатні вчені, літератори, церковні діячі — Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, отець Віталій, Іов Залізо (згодом Іов Почаївський). Ігумен Хрестовоздвиженського монастиря о. Віталій тут 1604 року переклав з грецької книгу «Діоптра…», а Ієромонах Арсеній у 1539 — 1566 роках створив відоме Дубенське Четвероєвангеліє.

У 1569 р. внаслідок Люблінської унії Дубно входить до складу Речі Посполитої. Для економіки міста другої половини XVI — першої половини XVII ст. характерним є подальше піднесення ремесла і торгівлі.

Польська доба XVII—XVIIІ ст.

На початку XVII ст. Дубно виконувало роль другої після Острога столиці Острозької ординації. В цей період продовжується зростання магнатського землеволодіння. Януш Острозький запроваджує статут про родинне успадкування (1609 р.) Свої маєтки він поділив на дві частини: майоратно-неподільну і спадкову. Відтак столицею майорату стає Дубно. До майорату входило 24 міста і 592 села. На території краю поширюється фільваркове господарювання. Селяни які працювали на поміщика виготовляли речі не тільки для внутрішнього використання, а й для продажу.

Посилення національного та релігійного гноблення спричинило антиуніатське повстання 1633 року в місті Дубні. Повстання очолили козаки місцевого загону проти Касіяна Саковича, який із 1625 по 1639 рік очолював Дубенський Спаський монастир, автор відомих літературних творів, який силою змушував зрікатися від своєї віри і приймати католицизм. Князівські війська придушили цей виступ, а його керівників стратили на міському майдані.

Під час визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. хвиля масових повстань докотилась до Дубна. Влітку 1648 року дубенчани радо вітали загони Максима Кривоноса, що на деякий час увійшли до міста. Під Дубном відбулися сутички полковника Криси із королівськими військами, але козаки в кількості 5000 чоловік розбили шляхетські війська. 5 червня 1651 року один із козацьких загонів раптовим ударом вибив польські війська з Дубна. Козаки взяли багатий трофей — дві тисячі коней і волів, яких шляхта мала гнати до свого табору біля Сокаля.

На боці армії Богдана Хмельницького були і селяни, які допомагали козакам. Коронний хорунжий Олександр Конєцпольський доповідав Миколі Потоцькому, що не зміг виконати бойового завдання, так як при наближенні його війська до Дубна, селяни палили фільварки, щоб повідомити українське військо про небезпеку.

Під час Північної війни місто відвідав Петро І, який домовився з волинськими магнатами про охорону прав та інтересів. Княгиня Констанція Любомирська, яка в той час володіла Дубном постачала військам російського царя продукти і фураж.

У вересні 1705 року Іван Мазепа разом зі своїм писарем Пилипом Орликом перебував у Дубні.

У XVIII ст. місто набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки знаменитим Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова 1774 року. Ці ярмарки починалися 7 січня і тривали цілий місяць. Для зручностей гостей і купців князь Михайло Любомирський побудував кілька двоповерхових будинків навколо Ринкової площі, звів ратушу і ще один палац у замку, блискуче декорований італійським зодчим Доменіко Мерліні. Дубно, населення якого тоді становило трохи більше 6 тисяч ос., щорічно (протягом двох десятиліть) приймало до 30 тисяч гостей. У замку влаштовувались пишні бенкети, лицарські турніри, феєрверки. Тут ставив свої п'єси знаменитий польський драматург Войцех Богуславський, виступала римська опера. Азартні ігри в замку часто поглинали весь обіг торгового дня. Під час контрактів Дубно тричі (у 1781 році) відвідав польський король Станіслав Август, де йому влаштували полювання на ведмедя.

За 3-м поділом Речі Посполитої (1795) Дубно відійшло до Російської імперії.

Новітні часи

У червні 1941 року місто Дубно стало ареною боїв Червоної армії проти механізованих частин вермахту. В результаті бездумних контрударів мехкорпусів Південно-Західного фронту Червона армія зазнала катастрофічних втрат у танках і живій силі, десятки тисяч потрапили в полон (Битва за Дубно—Луцьк—Броди (1941). Під час відступу з Дубна радянськими каральними органами були розстріляні в'язні в місцевій в'язниці № 2. 25 червня 1941 року Дубно зайняли частини німецької армії. Німцями біля західної стіни в'язниці були розстріляні члени ВКП(б) і НКВД, що лишились у місті і брали участь у масових стратах українців і місцевих етнічних німців (Розстріли в'язнів в Дубно).

Євреї в Дубні з'явилися на початку сімнадцятого століття. У 1650 році там було 47 євреїв і 141 християн що сплачували податки. За даними перепису 1897 року в місті проживало 5608 євреїв (з 13785 жителів). В місті був єврейський шпиталь, однак жодних єврейських навчальних закладів, за винятком кількох хедерів не було. Загалом економічне становище дубенських євреїв у 1920-30-х роках було непоганим, але з-поміж представників різних професій були як непомірно багаті, так і бідняки, і навіть злидарі, які становили більшість. Саме ця більшість на початку 1930-х років почала масово виїжджати до Палестини, а пізніше — до Ізраїлю. В Дубні існував комітет, який займався купівлею земель у Палестині.

Цей комітет очолював Ліпін. На нових землях були потрібні люди з навичками робітничих і хліборобських професій, і охочі оволодівали ними на практиці тут, у Дубні, на «Палестині», на землях графині Шувалової, у механічних майстернях тощо Отримавши відповідну довідку, євреї лишали Дубно і їхали в невідомість, яка лякала труднощами, але давала право на життя. У 25 червня 1941 року Дубно зайняли частини німецької армії. На початку війни частина єврейського населення встигла евакуюватися на схід СРСР. Німці брали з євреїв великі побори грошима, виробами із золота та срібла. Восени-взимку 1941 року більш як тисячі євреїв було знищено.

27 травня 1942 року на околиці міста було знищено близько 3800 євреїв. 4 квітня 1942 року в Дубно було створено гетто в якому влітку 1942 року створена група опору, але до 24 жовтня 1942 року всі жителі гетто були знищені. Частина євреїв повернулося після визволення міста, які згодом майже всі емігрували в США, Ізраїль тощо. У 2000 році в Дубно проживало біля 20 сімей євреїв, існує іудейська релігійна громада, якою керує Пилип Лук'янович Кручок